ОСОБЛИВОСТІ ВЕГЕТАТИВНО-СУДИННИХ ПАРОКСИЗМІВ ПРИ ПОСТРАВМАТИЧНИХ ЦЕРЕБРАЛЬНИХ АРАХНОІДИТАХ РІЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ

ОСОБЛИВОСТІ ВЕГЕТАТИВНО-СУДИННИХ ПАРОКСИЗМІВ
ПРИ ПОСТРАВМАТИЧНИХ ЦЕРЕБРАЛЬНИХ АРАХНОІДИТАХ
РІЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ

Із 127 обстежених чоловиків було 47%, жінок – 53%. Вік хворих складав від 16 до 64 років, переважнівше – від 20 до 49 (76%). Давність захворювання була від 1 до 30 років та більше (у тому числі у 79% давність складала більш 5 років).

В основну групу увійшло 127 хворих, якім у комплексному лікуванні призначались фітозбіри «Здоров’я родини». Контрольну групу склали 30 хворих, які не одержували призначення зазначених фітозбірів.

Виникання вегетативно-судинних пароксизмів спостерігалось у різні строки після ЗЧМТ – впродовж першого року після травми (28%), від 1 до 2 років (12%), після 2 років та більше (60%).

Основними скаргами хворих були: головна біль (100%), запаморочення (63%), нудота (52%), блювота (39%), загальна слабість (63%), підвищена втома (57%), порушення сну (50%).

В неврологічному статусі у 100% хворих виявлени симптоми ураження черепних нервів, у 62% — різниця рефлексів, у 50% — патологічні ознаки, у 69% — розлади статики. Також у всіх 100% обстежених спостерігались різні вегетативні порушення, які проявлялись вегетативно-судинними пароксизмами.

На основі аналіза клінічних даних та результатів додаткових методів дослідження у обстежених хворих були виделені такі основні клінічні синдроми: лікворно-венозної дістензії (80%), гідроцефальний (51%), астено-невротичний (47%), лікворно-гипертензійний (17%) та вестибуло-атактичний (15%). У більшості випадків ми спостерігали сполучення 2 – 3 синдромів.

По характеру вегетативних пароксизмів найчастіше відзначалися симпато-адреналові (44%). Кількість вагоинсулиних та змішаних кризів була приблизно схожею – відповідно 27% і 29%.

По локалізації патологічного процесу дифузний постравматичний церебральний арахноідит відзначався у 63%, конвекситальний – у 26% й у 11% хворих – базальний.

При нейроофтальмологічном досліджені у 43% хворих патологічних змін знайдено не було. У 57% виявлені зміни судин очного дну у виді їх ізвитості, звуження артерій та розширення вен.

89% обстежені отоневрологом за допомогою калоричної проби. Роздратування вестибулярних путей відзначено у 46%, ознаки лікворної гипертензії – у 33%.

За даними ЯМРТ та АКТ у 64% обстежених була відзначена гідроцефалія (у тому числі внутрішня – у 23%, наружна – у 12%, змішана – у 29%). Атрофічний процес у речовині мозку та руцово-спаєчні зміни виявлени у 8%. У 11% спостережень відзначена наявність кист.

Результати ехоенцефалоскопії вказали на те, що незалежно від форми церебрального арахноідиту і характера вегетативно-судинних пароксизмів, у 88% хворих ідзначаються ознаки гідроцефалії 3-го шлуночку.

За даними електроенцефалографії були присутні порушення біоелектричної активності головного мозку. Виявлено 5 типів ЕЕГ.

«Нормальний» рееструвався тільки при дифузном арахноідиті (21%).

Гиперсинхроний – при вагоинсулиних пароксизмах: у 74% випадків при дифузному арахноідиті і у 26% — при конвекситальному.

Десинхроний переважав у хворих с симпато-адреналовими пароксизмамі при конвекситальної (14%) та базальної (11%) локалізації процесу.

Дизритмічний спостерігався при змішаних пароксизмах у 42% з дифузним арахноідитом, у 33% — з конвекситальним і у 25% — з базальним.

Асинхроний тип ЕЕГ виявлен у 61% випадків у хворих на дифузний арахноідит, який супроводжувався симпато-адреналовимі пароксизмамі.

Ці зміни свідчать про порушення функціонування церебральних інтегративних систем, які забезпечують діяльність вегетативної та психофізіологічної сфер.

Вивчення церебральної гемодинаміки за даними РЕГ виявило три типа РЕГ-кривих: гипертонічний, гипотонічний та дистонічний.

У хворих на дифузний арахноідит при симпато-адреналових та вагоинсулиних пароксизмах відзначався гипотоничний тип РЕГ, а при змішаних – гипертонічний.

У хворих на конвекситальний арахноідит при симпато-адреналових та вагоинсулиних пароксизмах найбільш характерним виявився гипертоничний тип, а при змішаних – дистонічний.

При базальної локалізації процесу для симпато-адреналових пароксизмів був характерен дистонічний тип РЕГ, а при змішаних – гипотонічний.

Дослідження вихідного ветативного тонусу виявило перевагу симпатічних впливов у 58% обстежених, у 42% тонус був розцінен як парасимпатічний.

Проби Даньїні-Ашнера та Чермака-Герінга у переважності випадків виявили зніжену вегетативну реактивність.

Вегетативне забезпечення діяльності при симпато-адреналових та змішаних пароксизмах у переважності випадків було надмірним, а при вагоинсулиних – недостатьнім.

Психологічні дослідження виказали, що при постравматичному церебральному арахноідиті незалежно від локалізації процесу і типу пароксизмів, найчастіше виявляються підвищена втома з виснажуванням психічних процесів (72%). У 47% обстежених зареестрован розлад уваги, у 42% — зниження мислення.

Таким чином, можна припустити, що вегетативно-судинні пароксизмі при постравматичному церебральному арахноідиті, не ізольований процес, а одне з прояв загального зриву захистно-пристосовних механизмів організму.

Запропоновано застосування фітозбірів «Здоров’я родини» у комплексному лікуванні вивчаемих хворих.

Усім хворим основної групи було призначено фітозбіри № 2 (нормалізація функцій центральної нервової системи); № 7 (нормалізація мікроціркуляції судин головного мозку); № 19 (нормалізація артеріального тиску); № 29 (нормалізація функцій періферічної нервової системи); № 30 (нормалізація регенеративної та відновлювальної функцій організму) та № 33 (адаптогений фітозбір) по ¼ ч.л. від 2 до 4 разів на сутки, впродовж 3-х місяців.

При симпато-адреналових пароксизмах призначались фітозбіри №№ 2, 7,19,33. При вагоинсулиних – №№ 7,29, 30.. При змішаних кризах призначення фітозбірів чергувалось.

Хворі основної групи після закінчення курсу лікування відзначали значне зміньшення головної болі (88%), запаморочення (53%), нудоти (48%), блювоти (30%), нормалізацію артеріального тиску (74%), покращення сну (47%).

У контрольної групи позитивні показники були значно меньш виразковими: головна біль зменьшилась у 40% випадків, запаморочення – у 32%, нудота – у 35%, блювота – у 20%, нормалізація артеріального тиску – у 29%, покращення сну – у 45% спостережень.

Динаміка очагової неврологічної симптоматіки основної групи до та після курсу лікування зображена на мал. 3 (p < 0,01).

Мал. 3. Динаміка очагової невролгічної симптоматіки у хворих на постравматичний церебральний арахноідит до та після курсу лікування (основна група)

1 — поразка черепних нервів 8 — координаторні розлади
2 — симптом Мана 9 — гипергідроз
3 — різниця рефлексів 10 — акроціаноз
4 — кістеві патологічні ознаки 11 — зміни АТ та пульсу
5 — стопні патологічні ознаки 12 — емоційні дисфункції
6 — симптоми орального автоматізму 13 — “гра вазомоторів”
7 — нестійкість у позі Ромберга 14 — симптом “білої плями”

У контрольній групи неврологічні показники після закінчення курсу лікування були значно гірше – мал. 4 (p <0,01).

Мал. 4. Динаміка очагової неврологічної симптоматіки у хворих на постравматичний церебральний арахноідит до та після курсу лікування (контрольна група)

1 — поразка черепних нервів 8 — координаторні розлади
2 — симптом Мана 9 — гипергідроз
3 — різниця рефлексів 10 — акроціаноз
4 — кістеві патологічні ознаки 11 — зміни АТ та пульсу
5 — стопні патологічні ознаки 12 — емоційні дисфункції
6 -: симптоми орального автоматізму 13 — “гра вазомоторів”
7 — нестійкість у позі Ромберга 14 — симптом “білої плями”

Позитивна клінічна динаміка основної групи кореліровала з даними додаткових досліджень та вегетативними пробами (при їх повторі напрікінці курса лікування).

Так, при повторної ЕЕГ визначено вірогідне (p < 0,05) порівняння частоти альфа-ритму (41%), підвіщення рівня біоелектричної активності (35%), зменьшення ступеню виразу пароксизмальної активності (46%).

При повторної РЕГ виявлена вірогідна (p < 0,05) нормалізація судинного тонусу (52%), покращування венозного кровообігу (48%), збільшення рівня кровенаповнювання судин (35%).

При дослідженні стану вегетативної нервової системи спостерігалась вірогідна (p < 0,05) нормалізація вихідного вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та вегетативного забезпечення діяльності.

Вірогідного покращування уваги та пам’яти в основної та контрольної групах ми не виявили.

Повне припинення вегетативно-судинних пароксизмів у хворих основної групи спостерігалось у 45% випадків. У 44% відзначено значне покращування як самопочуття, так і у неврологічному статусі. У 11% обстежених стан був без динаміці.

У хворих контрольної групи повне припинення вегетативних пароксизмів досягнено у 17%. Деяке покращення виявлено у 51%. У 32% стан після курсу лікування не змінівся.

Негативної динаміці серед усіх обстежених хворих не спостерігалось.

Таким чином, результати призначення фітозборів свідчать за те, що вони підвищують ефективність лікування хворих на постравматичний церебральний арахноідит, супроводжений вегетативно-судинними пароксизмами. Це виявляеться в покращенні неврологічного статусу хворих, біоелектрічної активності та церебральної гемодинаміці, а також показників стану вегетативної нервової системи, надає позитивний вплив на рівень церебральної активації, а також, позитивне вегетотропне та психотропне діяння.



Добавить комментарий